Знаходиться вона не десь на території України, а тут, у нас, на Нововодолажчині, а точніше – недалеко від села Знам’янка, на околиці лісу в так званій Жмайловій балці. Вже чотири століття ця печера, оповита таємничістю, не дає спокою всім, хто полюбляє загадки рідного краю, кого цікавлять заховані скарби, та тих, хто хоче докопатися в прямому й переносному значенні до істини.
Що ж то за печера і де вона взялася, чи то пак, яким чином вона виникла на нашій території?
Перші згадки про печеру відносяться до 1605 року. Вона рукотворна, тобто викопана на залісненому схилі в залізистому піщанику.
Печера в свій час мала на обох кінцях по виходу. З часом один вхід було якимось чином закрито, тож залишився лише один.
Протягом віків між мешканцями села та навколишніх сіл ходили перекази –легенди про великі багатства, які були сховані в печері. Вони також свідчили про те, що в печері переховувались запорізькі козаки, пізніше – бандити. Можливо, це й так, бо неподалік печери проходили великі торгові шляхи, зокрема Муравський, тож можливостей для грабунку подорожніх було більше, ніж досить.
За розпорядженням поміщика Шидловського в тридцятих роках ХІХ сторіччя були проведені розкопки і знайдено круглу кам’яну плиту з написом Radiorum argenteus ordo axe року.
Внизу, під написом, були розміщені коса, а нижче стріла. Можливо, сам напис свідчив про скарб, а стріла вказувала на його місцезнаходження. Слово року в написі свідчило про те, що плита ця, до речі, круглої форми, була покладена малоросіянами. Після розшифровки напису розкопки були припинені. З переказів старожилів, наявність коси на камені було сприйнято як застереження, тож копати далі в печері люди просто боялися, і взагалі відмовилися від ідеї знайти щось цінне.
Час ішов, минали роки, але загадковість печери, її таємничість не давала людям спокою, як не дає і зараз.
У роки Великої Вітчизняної війни в печері знаходили тимчасовий прихисток нововодолазькі партизани, там же ховали харчі, зброю. Печера була висотою майже в зріст людини, тож в ній можна було легко розміститися. Лісові дерева ховали її від людських очей, тож з неї можна було непомітно вийти, як і зайти. Два передпечерні вали давали змогу вести кругову оборону на випадок бою з ворогом.
Мабуть, не було жодного року до цього часу, щоб печерою хтось не цікавився, а тим більше не намагався знайти там щось стародавнє, унікальне.
На превеликий жаль, «горе-археологи» зуміли зробити свою чорну справу – сьогодні вхід до печери завалено. Спроба брати з печерного схилу цінний для будівництва пісок, довершила сумну картину.
Певна віддаленість від села цього археологічного об’єкту дає можливість безконтрольно вести розкопки всім, кому заманеться, що за останні роки дуже негативно вплинуло на стан історичної пам’ятки. На жаль, унікальна плита з написом, що вище згадувалася, і яка до 1945 року була ще в наявності , також знищена – вона просто була розбита і використана як будівельний матеріал.
У весняно-літній період до печери прибуває чимало екскурсантів, як поодиноких, так і груп.
Тож чи вдасться комусь відкрити завісу Знам’янської печери? Можливо – так, а можливо печера залишиться вічною таємницею для нас і і наших нащадків. Та як би там не було, головне завдання для всіх нас – бережно віднестись до цього історичного об’єкту.
В.Жигилій, громадський директор музею історії села Знам’янка.